Риторика – це що таке? Сучасна риторика. Що таке риторика та її основи Кому потрібне вміння гарно говорити

1. Риторика як наука.

2. Риторика – мистецтво переконувати.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Історія риторики сягає середини І тис. до зв. є. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко здобула громадське визнання у єдності з філософією та логосом, виробила свої технології, категорії та закони, стала наукою, моральною та патріотичною, перетворилася на мистецтво слова та засіб здобуття кар'єри громадського діяча, політика, державця… Захоплюючи елітні прошарки обществ, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу.

Примітно, що, сповідуючи постулати істинності й щирості, риторика багато набувала, щось втрачала, пишно розквітала в періоди навіть короткого демократизму, національного відродження, Просвітництва і приходила в періоди тоталітарних режимів, які керували силою влади і зброї, а не засобами перекон.

Здобувши наприкінці XX ст. незалежність, Україна вступила до ІІІ тисячоліття демократичною правовою державою; керуючись гуманістичними ідеями, дбає про людину як найвищу цінність, про її освіту та розвиток. У цих благородних намірах і діях маємо використати освітньо-виховні надбання риторичної науки від найдавніших годин до наших днів.

Актуальність теми. Інтенсивне розвиток теоретичної риторики (зокрема, різних напрямків та частин її) призвело до того, що риторика як наука ніби зруйнувала саму себе в класичному вигляді і відокремила свої частини й окремі сфери іншим наукам.

Нині поширюється інтерес до вивчення риторики та використання її в громадській житті. Це позитивна ознака, яка свідчить про те, що відходити у минуле тоталітарна епоха, що в суспільстві набирають сили процеси демократизації та гуманізації. Проте дуже важливо у цей період відродження інтересу до риторики не схилятися у бік прикрашальної риторики (елоквенції), пафосу й образності, а рівномірно і важливо використовувати набутки всіх розділів класичної риторики. Прагматично-інформаційне XXI ст. спонукає нас до раціонально-експресивної нової риторики, в якій правила та закони винайдення ідей, задумів, тем, предметів викладу та способів їх таксономічного подання (інвенція), тезування та теорії аргументації (диспозиція) органічно втілювалися б у природну та доречну мовну форму (елокуція) ), прикрашаючи предмет мовлення в міру доцільної потреби і здорового глузду (елоквенція), гідно й майстерно виголошувалися (акція).

Головні завдання роботи:

Визначити знання, що складають зміст риторики як науки, усвідомити та запам'ятати систему зрозуміти, оволодіти риторичною термінологією;

Вивчити історію та джерела риторики та педагогічної майстерності, бо кожний відомий ритор був і майстерним педагогом риторики;

Дослідити теоретичні засади риторики.

1.Риторика як наука

Враховуючи те, що риторика – це мистецтво красномовства, мистецтво грамотно, змістовно та захоплююче побудувати свою промову та впевнено донести свої думки до аудиторії; це особливий вид творчої діяльності, якому треба наполегливо навчатися, доцільно було б вивчати цю дисципліну більш розширено, кілька семестрів.

Демократизація суспільства, підвищення ролі права як регулятора громадських на шляху переходу до ринкової економіки органічно поєднані з підвищенням престижу правової професії. А це, у свою чергу, обумовлює необхідність розширення та поглиблення підготовки юридичних кадрів, вооружених не лише знанням законів, а й вмінням кваліфіковано і впевнено, вільно володіючи українською юридичною термінологією, відстоювати справедливість, захищати права та інтереси людини та суспільства.

Нині настав час відродження культурної спадщини, зокрема й риторичної, в якій відбито дивоцвіт і світовідчуття українського народу. Україні потрібні насамперед духовні інтелектуальні особливості, високопрофесійні юристы, політики, викладачі. Настав час змінити ставлення до базових класичних наук, до яких належала, і риторика – наука і мистецтво переконуючої комунікації, що є фундаментом професіоналізму спеціаліста гуманітарної професії і в першу чергу адвоката, прокурора, судді.

З демократизацією суспільної життя та гуманізацією освітньої системи в Україні посилюється інтерес до такої призабутої за тоталітарних годин класичної науки, як риторика.

У багатьох вищих навчальних закладах, старших класах гімназій, ліцеїв, середніх шкіл запроваджується курс риторики. Можна сказати, що викладання риторики в Україні не починається, а відновлюється, бо з давніх часів в українській освітній системі риторика була однією з основних гуманітарних дисциплін, і ми маємо з тих часів риторів світового рівня, зокрема Київсько-Могилянської риторичної школи, про що йтиметься пізніше. Відновлюючи перервану традицію викладання риторики не з кращих для неї годин, мимовільно схиляємось до риторики епідейктичної, тобто прикрашальної як ближчої, зрозумілішої та легшої. Саме на ній закінчувався попередній етап викладання риторики у дорадянський час. Ніскільки не применшуємо ролі епідейктичної риторики у формуванні особистості, бо, як учивши Феофан Прокопович, епідейктичне красномовство, шукаючи, прикрашаючи і звеличуючи добро, чесність, справедливість, гідність, примножує ці чесноти в суспільстві, подає для молоді взірці для наслідування. Звернемо увагу лише на кілька, на наш погляд, специфічних та суттєвих ознак риторичної науки та ораторської практики.

Насамперед риторика — це наука лінгвістична, тобто мовознавча, більше того — живомовна. Такою вона виникла в Давній Греції, і на це розраховані її постулати. Сподівання на те, що можна незнання, неволодіння українською мовою прикрити риторикою, є марними. Всі поради та застереження щодо культури спілкування без знання мови залишатися порожніми брязкальцями, від яких мовці самі відмовлятися. З цього випливає наступне: риторика універсальна, вона потрібна у всіх галузях професійного навчання, у всіх сферах суспільної життя, бо суспільство омовлене — немає суспільства без мови. Актуальність риторики як лінгвістичної науки зумовлюється універсальністю й феноменальністю самої мови, адже мова підносить людину над світом природи, виділяє її як інтелектуальний феномен, який здатний пізнавати, освоївати і творити світ. Мова дає можливість людині реалізувати себе як духовну особистість, ідентифікуватися з власним «я», з колективом, громадськістю, нацією. Вона моделює поступки, щоденну прагматику людини. Знецінення мови знецінює її носіїв — мовців, знецінює націю та її духовну культуру.

Мова підтримує у людині стан психологічної впевненості, рівноваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. На основі мови формується національно-культурне поле з протяжністю в часі (через віки) і в просторі, бо мова є каналом духовної та інформативної зв'язку в суспільстві, вона здатна актуалізувати через лексику та фразеологію морально-етичні, звичаєві норми.

Мову можна визначити як стан розуму в певну годину, екзистенцію інтелекту, канал інтелекту, результат мислительної діяльності, фіксатор мислення, лакмус мислення, відновник інформації, модель, картину світу, річ у собі і річ для нас одночасно — і все це буде правильно, бо визначати кожного разу якусь з цих ознак.

Риторика – це наука успіху. Однак він може залишитися тільки вербальним, словесним, перетворитися на віртуальний, якщо не смішний, коли в ньому не буде фахових, професійних складників.

Як і кожну науку, риторику треба вчити, нею треба оволодівати, бажано й шляхом критичного, реструктивного та конструктивного аналізів. Основними методами вивчення у давній риториці були повтори, декламації взірців та написання своїх промов за зразками. Проте не треба забувати, що риторика, можливо, як ніяка інша наука є суто індивідуальною, особистісною. Цим вона цікава й потрібна, адже виховуємо особистість, але потребує ґрунтовної підготовки, такту, обережності, смаку, щоб чужа ідея, манера, фраза, прийом, слово стали твоїми, не перетворилися на протилежність.

Риторика — це наука текстотворча, у центрі її — закони мислення та мовлення, механізми продукування тексту устного та письмового. Отже, потрібно ширше посягати предмет і сферу риторики та глибше проникати в зміст основних зрозуміти і категорій риторичної науки.

2. Риторика – мистецтво переконувати

Риторика - це наука та мистецтво переконувати співрозмовників; наука красномовства.

Діяльність багатьох професій просто немислима без ґрунтовних знань принципів та правил ораторського мистецтва. Для нас публічна мова – найголовніше зброя. Ораторство – найсильніший важіль культури.

Ораторське мистецтво стало визначним громадським явищем, що досягло високого рівня ще у стародавньому світі: Єгипті, Ассірії, Китаї. Однак саме Давня Греція визнається батьківщиною красномовства, де почала складатися його теорія.

Червономовство досягло значної досконалості завдяки софістам, які вміли майстерно вести суперечку, відзначалися кмітливістю у будь-яких словесних баталіях. Проте софістична система суджень склалася як система продуманого використання у полеміці неправильних доказів. Не випадково найвідомішим постулатом софістики був вислів найвидатнішого із софістів - політичного діяча Протагора: „Про будь-який предмет можна висловити два судження, протилежні одне одному”.

Майстром академічних бесід-діалогів у Греції був Сократ. Саме він вперше застосував іронію як засіб критичного ставлення до догматики. Сократ створив не лише нову етику, методику суперечки, а й нове мислення. Якщо Сократ ще багатьма дотичними був пов'язаний із вченням софістів, то його духовний спадкоємець Платон зрештою став його найбільшим критиком. Платонівські діалоги вважаються своєрідними філософськими драмами, що складаються з яскравих художніх образів, глибоких за змістом та відшліфованих за формою. Ці діалоги і досі викликають незмінний інтерес до предмета бесіди і неухильно ведуть читача до потрібної мети.

Легендарний оратор древнього світу Демосфен живий в епоху, якою закінчувався період народовладдя. Будучи великим оратором і патріотом, Демосфен намагався зберегти віджитий державний лад і своєю життям заплативши за вірність упевненням та ідеалам. На демосфенівських промовах навчалися промовці різних поколінь не лише Елладі, а й інших країн, особливо Риму. Вся тріумфальна слава римської риторики може бути позначена одним звучним іменем – Марком Туллій Цицероном. Видатний оратор і політичний діяч, письменник, філософ, автор трактатів на теми моралі та виховання, він став уособленням цілої епохи в римській історії та найвизначнішою статтю в латинському красномовстві взагалі.

Ораторське мистецтво чи красномовство має свою тисячолітню історію. І почалося воно, мабуть, із оракульства, яке виникло в релігіях сходу, стародавніх Греції та Римі як пророцтво, яке ніби повідомляли людям боги вустами жерців. Виникнувши з народного мовлення істинно демократичної Давньої Греції 2,5 тис. років тому з єдиним призначенням впливати на розум і волю громадян засобами живого слова і тим допомагати їм та захищати, риторика розвинулась у багатоаспектну і багатогалузеву науку, зродила зі свого лона ще гроно шляхетних наук — логіку і філософію, граматику та поетику, етику та естетику. Історія риторики свідчила, як і скількох мудреців і державців, геніїв і владолюбців підіймала вона на п'єдестал влади і слави, скільки давала натхнення і задоволення, скільки утішала чи окрилювала.

Ця ж історія свідчить, наскільки залежить риторика від міри свободи і демократії в суспільстві, від розвитку культури та духовності, як у різні періоди влада слова замінюється владою зброї. Проте в духовному поступі людства перемагає все ж мудрість, сила, добро і краса Слова. Формування гармонійно розвиненої особистості без інтелектуально-естетичного впливу мови неможливе, в якій би сфері суспільно-виробничої діяльності не реалізовувала собі сучасна людина. Вміння виголосити політичну промову чи ювілейне привітання, побудувати розгорнений монолог з фахової проблематики та приємно його виголосити, аргументовано дискутувати, природно вести цікаву бесіду чи конструктивний діалог, не відчуваючи браку слів, знайти своє місце у полілозі, ненав'язливо підтримувати розмову або вийти з неї, доречно зауважити чи просто шляхетно звернутися і пошанувати співрозмовника чи слухачів і при цьому не тільки самому відчувати задоволення, а й дарувати його іншим, бездоганно володіючи мовою, маючи гарне чуття і смак до мови, — цьому вчити лінгвістична риторика.

Класична риторика мала надзвичайно широкий предмет дослідження, опису та вивчення красномовства — від ідеї, задуму, наміру, теми, предмета мовлення, засобів, звучання до завершення акту спілкування — виголошення промови та рефлексації, тобто всі ті, чим займався оратор у всіх сферах життя. А доля його була повсюдною. У розділі «Про похвалу красномовству і, передусім, його переваги» десятикнижної праці «Про риторичне мистецтво» Феофан Прокопович писав так: «...він [оратор] турбується і проводити найважливіші справи на форумі, в судах, курії, церквах. Він розкриває і переслідує злочини, дискутує про чесноти і достоїнства, викриває таємниці природи, нарікає на нестійкість долі, говорити про виникнення і загибель царств і про суєтну мінливість промов, ставити перед очима подвиги героїв і царів, величаво прикрашає мужів, що здобули священні справи трисвятого і найбільшого Бога, виголошує похвали, викладає народові накази та закони. Одним словом, все, що тільки є у природі промов, може бути предметом [промов] оратора...».

Предмет риторики формувався в кількох вимірах. У вертикальному вимірі — це вивчення та опис усіх видів риторичної діяльності від задуму, ідеї до породження тексту, виголошення його та релаксації. Все це є предметом п'яти розділів класичної риторики: інвенції, диспозиції, елокуції, меморії та акції.

У горизонтальному вимірі — це риторика трьох основних родів речей — судових, зрадницьких, епідейктичних (похвальних) — та кількох їх жанрових видів, технологія і методика підготовки та виголошення яких залежить від сфери, в якій реалізується красномовство (політичне, педагогічне, дипломатичне, сценічне та ін.). Накладали свій відбиток і історичні епохи та літературно-мистецькі стильові течії у національній культурі.

Багато чого з того, що входило в предмет риторики годин її розквіту, пізніше з розвитком і диференціацією та переформуванням науки відійшло до предметів інших наук. Тому риторику називають систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, чи синтетичною, бо поєднувала в собі те, що згодом розвинулося в інші науки. В результаті виникали й інші означення риторики крім класичної: повна, скорочена, редукована (що є тим самим). Виникали й галузеві риторики за пологами промов: судова риторика, шкільна, педагогічна, сценічна, театральна, політична тощо. Це ще раз засвідчує універсальний характер лінгвістичної риторики, що вона потрібна у всіх тих сферах людської діяльності, де мова є основною рушійною силою і засобом творення суспільно корисних людських цінностей.

Значення терміну «риторика» та його концепт виразніше проступає через його опозицію до інших термінів. Риторика — мистецтво прозової мови, тоді як поетика — мистецтво поетичної мови, хоча кожен з термінів поширив свій вплив і на «сусіда»: є риторика поетичної мови та поетика прозової мови. Риторика — це гарна або прикрашена мова, тоді як звичайна практична мова спеціальних прикрас не має. Риторика – це наука породження тексту, тоді як герменевтика – наука розуміння тексту. Лінгвістична риторика — це правила побудови мовлення на рівні фраз і надфраз, це вчення про типи переносних значень, стежки і фігури та соціальне функціонування тексту як цілісних семіотичних (знакових) утворень.

Сучасна риторика як наука переконання засобами мови виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке застосування у найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як усього соціуму, так і окремих мовців.

Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство. Однак у сучасному мовознавстві з'явилося і поняття «дискурсивна риторика», тобто риторика дискурсу як повсякденного мовного спілкування в соціумі. Саме така риторика має перспективу широкого застосування в сучасному українському суспільстві, мовного спілкування нащо-день у різних сферах життя

Сприймаючи мову просто як засіб спілкування, ми, на жаль, спрощуємо і мову, і мовну свідомість, і свій мовний образ, бо забули, що мова — це дар розуму і серця, яким треба користуватися майстерно, по-художньому. Залежно від того, що говорити і кому, риторика відповідає на питання, як говорити, для чого і де.

Ґрунтовні знання породжують упевненість і дають змогу переконувати інших.

Загальноприйнято вважати, що лаконічність є виявом майстерності у публічному виступі. Хоча стислість викладу не завжди бажана, будь-яка промова вимагає скорочувати фразу до розміру думки.

Існують різні форми красномовства:

  • урочисті (з нагоди свят), судові та політичні промови, повчання;
  • лекції, бесіди, інтерв'ю, диспути (особливо з розвитком радіо та телебачення).

Висновки

Дар слова – одне з найвеличніших надбань людини, що підносити її над світом усього живого. Кожна людина зацікавлена ​​в тому, щоб вміти правильно і гарно розмовляти з колегами, друзями, рідними; коректно та упевнено вести дискусію; цікаво і розумно будувати свій виступ перед аудиторією. Усіх цих умінь та ще багатьох інших навчає наука, яка в сучасній системі українського освіти поступово відроджується і, безумовно, міцно утверджується. Це – риторика.

Сучасна риторика – це наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю, тобто про закони, які визначають ефективність цієї діяльності. Риторика розвиває в людині цілу систему особистісних якостей: культуру мислення (самостійність, самокритичність, глибину, гнучкість, оперативність, відкритість мислення, ерудицію), мовлення (правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність), поведінки (ввічливість, так , розкутість), спілкування (уваження до співрозмовника через вивчення його інтересів, управління поведінкою аудиторії, залучення однодумців, відповідальність за своє слово) тощо.

Риторика сьогодні визначається як комплексна наука – вона інтегрує в собі ряд суміжних дисциплін (логіки, філософії, психології, лінгвістики, літературознавства, етики, сценічної майстерності та ін.) такі змістові компоненти, які в системі визначають риторику.

Без риторики в тій чи іншій мірі не може обійтися ні проповідник, ні викладач, ні державний діяч, ні юрист, ні бізнесмен. Особливе місце посідає риторика у системі гуманітарних наук, оскільки це, насамперед, мистецтво публічного спілкування, виховання та переконання. Філологія, філософія, історія, політологія, психологія, соціологія, літературознавство, культурологія, релігієзнавство, література та поезія вимагають від тих, хто долучився до них, значної ерудиції та навичок публічного виступу.

Список використаної літератури

1. Александров Д. Риторика: Навчальний посібник / Дмитро Александров,. -М: Флінта: Наука, 2002. -622 с.

2. Апресян Г. Ораторське мистецтво/Грант Апресян,. -3-тє вид., перераб. і доп. -М.: Вид-во МДУ, 1998. -277 с.

3. Зарецька Є. Риторика: Теорія і практика мовної комунікації/Олена Hаумовна Зарецька,; Олена Зарецька. -М.: Справа, 1998. -475 с.

4. Кохтєв Н. Риторика: Навч. посібник для учнів 8-11-х кл. навч. закладів з поглибл. вивч. гуманіт. предметів, а також для ліцеїв та гімназій/ Микола Кохтєв,. -М: Просвітництво, 2004. -206 с.

Культура і мова як духовні ціни

Серед багатьох визначень мови – і суворих науково – термінологічних, і художньо – образних, емоційних – проступає спільна ідея: нерозривна єдність людини і мови...

Запозичені слова та їх класифікація

Роль та класифікація запозичень. Джерела запозичень. Роль запозичень (borrowings, loan-words) у різних мовах неоднакова, і залежить від конкретно-історичних умов розвитку кожної мови.

Досягнення красномовства. Що таке риторика

Історія ораторського мистецтва береже чудові зразки та прийоми красномовства, багатющі революційні традиції усної політичної пропаганди та агітації.

Шкірна епоха характерна своїм стилем і методом у красномовстві, не кажучи вже про розходження їх політичних спрямованостей. Але протягом ряду епох, особливо в періоди революційних потрясінь і прогресивного розвитку різних країн, в ораторському мистецтві, як і в інших сферах людської культури, формувалися деякі основні засади, що мають визначену соціальну цінність і зараз.

Досягнення красномовства

Красномовство – це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємось, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою і підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

Красномовство- це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не тільки одухотворює тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя та надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.

Зброя красномовства вимагає мудрості та чесності. Красномовство має однаково як свої опасности, і користь: все залежить від використання; воно може бути і щитом невинності, і мечем мужності, і кинджалом зломовності.

Слово, сказане від щирого серця, діє на наш розум сильніше за всілякі найважливіші докази і переконливіше за всілякі міркування, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли треба...

Ні, нічим не можна принести більшого шкоди, ніж повідомляючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає в речах, не казатимуть правду, то хіба можна надійно керувати державою?

Оратор повинен розв'язувати справи великої важливості і завжди прагнути до перемоги.

Оратором є лише той, хто в змозі говорити з шкірного питання гарно, вишукано і впевнено, відповідно до важливості предметів, на користь часових і для задоволення слухачів.

Найбільша цінність оратора – не тільки сказати те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба.

Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Без природних обдарувань оратором бути неможливо, але теорія покаже початківцю, як слід користуватися такими фізичними засобами, які дала йому природа, як слід впливати на розум і серце його слухачів.

Той хто бажає гарно говорити чи писати, повинен обов'язково добре мислити й мати хороший смак.

Риторика– це наука ораторського мистецтва про способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Різновиди усних виступів:

  • Академічне красномовство – це наукова доповідь, або промова (лекція, вузівська, шкільна)
  • Судове красномовство – прокурорська (звинувачувальна), та адвокатська (захисна) промови, самозахист.
  • Соціально-політичне красномовство – звітна доповідь на конференції з’їзді зборів, мітингова промова.
  • Соціально-побутове красномовство – ювілейна, вітальна, застільна (тост), надмогильна, поминальна розмова.
  • Церковно-богословське – церковна проповідь.

Курс риторики складається з таких частин:

  • історія риторики; теоретична риторика (закони риторики);
  • практична риторика;
  • громадський виступ.

Література

  1. Орлов Б. Демосфен я Цицерон. Їхнє життя та діяльність. – СПб., 1898. – С. 52.
  2. Сагач Г. М. Золотослів. – К., 1993. – С. 16.
  3. Тимофєєв А. Історія красномовства з найдавніших часів. – М., 1893. – С. 65.
  4. Гуревич Є. С., Полрілко В. Ф., Герман М. А. Основи риторики. - К., 1978 Молдова AM. Слово про закон та благодать Іларіона. – К., 1984. –с. 240.
  5. Турівський Кирило. Слово в новий тиждень після Великодня // Давня російська література. 8. Хрестоматія. – М., 1980. – С. 7.
  6. "Антична література", м. Москва, біля "Освіти", 1986р.
  7. М. Гаспарова, В. Борухович "Ораторське мистецтво давньої Греції", Москва, "Художня література", 1985 р.
  8. Історія стародавнього світу. - К., 1989.
  9. Історія красномовства. - К., 2000.
  10. Кузішин О. П., "Історія Древньої Греції", М., 1986р.
  11. Лекції з історії світової культури. Навч. вигляд. /за заг. ред. Яртися О. В., Шендріка С. М., Черепанової С. О. – Львів: Світ, 1994р.
  12. С. І. Радциг "Історія Давньогрецької літератури", Москва, у "Вища школа", 1999р.

З'явилася наука про красномовство ще в античні часи. На сьогоднішній день питання про те, що таке риторика, розглядають із трьох сторін:

3. Навчальна дисципліна, яка вивчає основи ораторської майстерності.

Предмет риторики - це особливі правила побудови та вимови промови, щоб переконати аудиторію у правоті оратора.

Росія завжди мала багаті риторичними традиціями. Ораторська практика вже у Стародавній Русі була дуже різноманітна і виділялася своїм високим рівнем майстерності. XII століття визнано золотим століттям у Стародавній Русі для красномовства. Перші підручники на Русі у тому, що таке риторика, виникли XVII столітті. Це були «Сказання про сім мудростей» та «Риторика». Вони викладалися основи риторичного вчення: що таке риторика, хто такий ритор та її обов'язки; як готувати мову, якою вона буває. У XVIII столітті вже видається ціла низка підручників, серед них і фундаментальна наукова праця «Риторика» Ломоносова.

3. Мовний закон.

4. Закон спілкування.

Йдеться у різних формах, як-от монолог, діалог і полілог. Залежно від цього, яку мету собі поставив виступаючий, вона ділиться за видами:

1. Інформативна – знайомство слухачів з певною інформацією, фактами, що дозволить скласти враження про її предмет.

2. Переконуюча – переконання у правильності своєї позиції.

3. Аргументуюча – доказ своєї точки зору.

4. Емоційно-оцінна - висловлює свою негативну чи позитивну оценку.

5. Що спонукає - через промову слухачі закликаються зробити щось.

Чи можна стати оратором

?

Коли постає завдання виступу перед публікою, в якому потрібно переконати аудиторію в чомусь, людина починає замислюватись – що таке риторика? Чи можна стати добрим оратором? Думки щодо цього розходяться. Хтось вважає, що талановитий промовець повинен мати природний дар. Інші - що хорошим оратором можна стати, якщо багато тренуватися та самовдосконалюватись. Ця суперечка ведеться вже багато років, практично всю історію ораторського мистецтва.

Але в будь-якому випадку оратор зобов'язаний знати основи риторики, її не лише найпоширеніші прийоми, а й індивідуальні знахідки, що допоможе зробити мову яскравою і водночас доступною. Як підготувати як її викласти, як правильно зробити висновок виступу - це ті питання, які насамперед постають перед майстром слова-початківця.

Риторика – це мистецтво розмовляти з людьми. Здавалося б, що тут складного? Якщо, звичайно, знайома тема та й аудиторія розуміє мову оратора. Проблема в тому, що люди люблять говорити та не люблять слухати. І щоб вони звернули увагу на сказане, треба вміти зацікавити. Захопити своєю промовою.

Історія ораторського мистецтва

Мистецтво риторики – одне з найдавніших. Як тільки люди навчилися говорити, як тільки сформувалася друга сигнальна система, так відразу виникла потреба вжити її якнайкраще та ефективніше. Адже ораторське мистецтво – це не просто вміння гарно говорити.

Це ще й уміння переконувати, умовляти людей зробити те, що потрібно оратору, а не те, що вони збиралися. Це – влада. У Стародавній Греції ораторському мистецтву навчали обов'язково. Вважалося, що освічена людина повинна вміти говорити - так само, як повинна вміти писати. У Стародавньому Римі вважали, що чоловік благородного походження може бути або політиком, або воїном, або юристом. Жодна з цих справ не обходиться без уміння говорити яскраво та захоплююче.

Кому потрібне вміння гарно говорити?

Сьогодні, звісно, ​​риторика не входить до переліку обов'язкових предметів. Але є багато професій, у яких вона стане чудовою підмогою. Ті, хто працює з людьми, повинні вміти пояснювати доступно та цікаво, переконувати та доводити. Педагогічна риторика - мистецтво вчителя цікаво подавати матеріал, зосереджувати увагу учнів на необхідних моментах. Грамотно побудована лекція не тільки краще запам'ятається, вона ще й простіша у виконанні для самого оратора. Не потрібно кричати, напружуючи зв'язки, не треба злитися і нервувати. Адже аудиторія і так ловить кожне слово педагога, і не тому, що побоюється покарання, а тому що цікаво. Педагогічна риторика, засвоєна та відпрацьована повною мірою, допоможе і вчителям, і учням.

Основа мови – план

Потрібно пам'ятати, що риторика – це не лише вміння гарно говорити. Це ще й мистецтво струнко, логічно мислити.

Без уміння структурувати мову, без чіткого плану, заснованого на послідовних, зв'язкових тезах, не можна говорити переконливо та розумно. В основі будь-якого, найемоційнішого спічу лежить вивірена, продумана концепція. А якщо ні, то оратор почне безглуздо повторюватися, упускати важливі факти і запинатися.

Ще один момент, безпосередньо з умінням спілкуватися з аудиторією не пов'язаний – дикція. Слухачі повинні сконцентруватися на мовленні, а не відволікатися на необхідність розбирати невиразну вимову лектора.

Кажуть, Демосфен, щоб досягти ідеальної вимови, тренувався в ораторському мистецтві, поклавши до рота кілька камінців. Звучить смішно, але це справді непоганий спосіб вирівняти дикцію – якщо, звичайно, немає серйозних проблем, які потребують допомоги спеціаліста. Ну і, звісно, ​​скоромовки. Їх навіть диктори використовують для тренувань.

Публіка – це зовсім не страшно

Риторика - це розмова, а чи не зачитування тексту з аркуша. Мова потрібно вчити на згадку, причому відпрацьовувати доти, доки вона не звучатиме, як вільна імпровізація - тобто легко і без зусиль. Немає нічого складнішого, ніж створення ілюзії невимушеності. Найлегша грація балерин – результат величезної праці.

Тренуватися потрібно постійно. На рідних, на друзях, на улюбленому собаці - вона вже точно буде слухати з цікавістю, навіть якщо розповідати одне й те саме десяток разів. Коли з'явиться звичка говорити легко та гладко, не збиваючись, виступати на публіці стане набагато легше.

Для багатьох проблема саме в тому, що стояти перед людьми, виступати – процес страшнуватий, нервуючий. Тут також допоможе практика. Можна спробувати виступити на батьківських зборах, на нараді перед колективом, сказати невелику промову на корпоративі. Навколо будуть нехай і не родичі, але все ж таки знайомі, доброзичливі люди. За таких умов звикати до уваги публіки буде набагато простіше.

Орієнтація на слухачів

Основи риторики припускають уміння структурувати мовлення та підганяти її під аудиторію. Тобто потрібно навчитися писати план та заповнювати пункти фрагментами тексту, які мають цільове призначення.

Мова, розрахована на шахтарів - зовсім не те саме, що спіч, який вимовлятимуть на раді директорів. І справа зовсім не в тому, що хтось кращий чи гірший. Просто ці аудиторії мають різні інтереси, різні смаки. Оратор повинен це враховувати, складаючи конспект мовлення. При однаковій основі такі виступи вимагають різних засобів вираження, різних прикладів. Інтелігентна аудиторія навряд чи оцінить зайву експресивність оратора, а от люди, які звикли відкрито висловлювати свої почуття, навпаки, симпатизуватимуть емоційному оратору.

Зацікавити та захопити

Вступ теж має бути яскравим. Навіть якщо основна тема спічу не дозволяє фантазії розвернутися, перші фрази повинні захопити аудиторію, прикувати увагу до того, хто говорить. Досвідчені оратори можуть використовувати для вступу екстравагантні та ризикові теми – просто для того, щоб їх почали слухати. А потім, у наступній частині промови, згладити різке враження. Початківцям, звичайно, не варто вдаватися до таких радикальних заходів. Але все ж таки потрібно постаратися зробити початок «чіпляючим», яскравим. Якщо з самого початку не вдалося завоювати увагу слухачів, вся праця написання мови виявиться марною.

Відступи від теми - теж дуже важливий момент. Людина може без зусиль фокусувати увагу лише п'ять-шість хвилин. Якщо мова має бути довгою – лекція, докладне пояснення, – отже, потрібно розділити її на логічні сегменти. І розбити теорію цікавими для публіки прикладами, може, навіть кумедними, хоча гумор - дуже хиткі ґрунти. Те, що смішно одному, інший вважатиме грубістю чи вульгарністю. Риторика – це мистецтво не лише зацікавити, а й утримати увагу публіки.

Діалог із публікою

Такі відступи мають бути не надто частими, а й не рідкісними. Вони дозволяють аудиторії перепочити, подумки підсумувати сказане і підготуватися до наступної частини мови, менш живої і захоплюючої.

Щоб визначити, чи цікаво слухачам, чи правильно обраний темп та інтонація, потрібно знайти в залі людину, яка викликає симпатію, і говорити «для неї». Цей прийом часто використовують актори-початківці, а сучасна риторика має багато спільного з театральним мистецтвом. По-перше, так легше забути про зал і публіку, яка спостерігає за виступом. По-друге, спостерігаючи за конкретною людиною, виступаючий створює ілюзію діалогу. Він бачить емоції, викликані промовою, зауважує, коли людина відволікається і починає нудьгувати, а коли, навпаки, співчуває висловленим думкам.

Мова має бути грамотною

Російська риторика має характерну рису. Вона вимоглива до мови, точніше – до стилю мовлення.

Це важливий чинник, яким оцінюють ораторське мистецтво говорить. Передбачається, що оратор повинен володіти класичним літературним стилем, не збиватися на сленг, жаргонізми чи містечкову говірку. Звичайно, є винятки - наприклад, виступи у вузькопрофесійному середовищі або перед виборцями, коли потрібно виглядати «своїм». Але найчастіше така мова сприймається як прояв неосвіченості, низької культури. І тоді довіра до промовця знижується.

На жаль, навчитися говорити правильно набагато складніше, ніж виправити дикцію. Найкращий спосіб – це читати хорошу літературу та спілкуватися з інтелігентними людьми. Якщо часу на читання немає, можна придбати кілька якісних аудіокниг та слухати їх у вільні хвилини. Так формуватиметься звичка говорити правильною літературною мовою.

ТЕМА 1РИТОРИКА ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

  1. Риторика як наука успіху
  2. Основні розділи класичної риторики
  3. Закони риторики

Риторика – наука мовознавча. Немає культури спілкування без знання мови, тому риторика потрібна у всіх галузях професійного навчання, у всіх сферах суспільної життя. Мова дає можливість реалізувати себе як духовну особистість. Вона моделює поступки людини.

Мова підтримує у людині стан психологічної впевненості, рівноваги, дає відчуття перспективи, духовної опори.

Язык можна визначити як стан розуму в певний час, результат мислення, лакмус мислення.

Риторика як наука до успіху.

Як і кожну науку, риторику треба вчити, нею треба оволодівати. Основними методами вивчення у давній риториці були повтори, декламації взірців та написання своїх промов за зразками. Проте не слід забувати, що риторика, як ніяка інша наука, є суто індивідуальною, особистісною. Вона виховує особистість, але потребує ґрунтовної підготовки, такту, смаку, обережності.

Риторика - це наука текстотворча, у центрі її закони мислення та мовлення, механізми продукування устного та письмового тексту.

Багато чого з того, що входило в предмет риторики годин її розквіту, відійшло до предметів інших наук. Тому риторику називають систематичною наукою, оскільки вона все систематизувала, або синтетичною, бо поєднувала в собі те, що згодом розвинулося в інших науках.

Стародавні люди побачили у слові магічну силу, якій підкоряється все, що є у світі. Майстри слова, в першу чергу практичні промовці, які досконало володіли секретами красномовства, завжди шанувалися, мали вплив у суспільстві, досягаючи своєї мети, вигравали справу.

Нині виникла гостра потреба у людях особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дій.

Ораторські вміння й навички необхідні у чисельних випадках життя.

Юрист, який призваний здійснювати законність і не вміє вербально, тобто словом, довести правоту своєї позиції, опиняється за межами цієї професії. У його руках - частка людини, яка може бути помилково звинувачена. І невміле Володіння словом означає у даній ситуації безвідповідальність та непрофесіоналізм.

Політик-оратор, що не в змозі запалити словом маси, обречень на невдачу. А відповідальність його значно більша, ніж відповідальність юриста: від політика залежить частка суспільства, принаймні значної групи людей.

У середній та вищій школі слухацька аудиторія чітко виокремлює тих, кого «можна слухати». Тут не порятує навіть блискуче знання свого предмета із суто наукового боку: треба вміти ще й зацікавити ним людину.

Бізнесмен, який покладається лише на силу грошей, ризикує розгубити клієнтуру чи партнерів, які знайдуть собі менеджера чи продавця більш приємного та вежливого. Та й інші ситуації свідчать про силу слова. Часто на базарі купують у того, хто вміє похвалити свій товар, створює навколо себе атмосферу доброзичливості, щирості та прихильності.

Всі великі релігії будуються на авторитеті слова, Святому Письмі, яке відбило в собі риси генію засновників цієї релігії, сконденсувало духовні плоди століть. І релігійний проповідник, який не в змозі донести ці плоди до свідомості слухачів, не вміє вдихати людей словом, автоматично губити авторитет духовного лідера своєї громади.

Сім'я, в якій не знаходиться слів для порозуміння, дуже швидко перестає бути сім'єю і перетворюється на гуртожиток, в якому випадково зібралися різні за духом та інтересами люди. А всяке гуртожиток є річ тимчасова.

Невміння грамотно висловитись, низька культура спілкування – пятно на офіцерському мундирі.

Чи не приємно просто бути почутим, виразити собі в слові, вплинути на свідомість людей?

Тож і в професійній діяльності людини, і в її повсякденній житті варто користуватися силою слова.

З одного боку, красномовство – це мистецтво, розкута гра словом, якою можна милуватися, як милуються виступом артиста. Часом такий дар виявляється сам собою, від природи. Водночас риторика - це ще й наука про способи переконання та ефективні форми впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.

Риторика- наука про ораторське мистецтво, красномовство. Поняття «червономовство» («мистецтво говорити») позначається латинським словом eloguentia.

Класичні науки (філософія, логіка, риторика та ін.) з найдавніших годин були основоположними дисциплінами, бо служили вихованню всебічно і гармонійно розвиненого людини - homo novus (нова людина, лат.).

Батько риторики, видатний оратор Давнього Риму Цицерон писав: «Краща у світі мета – стати добрим людиною». Тому в давньому світі існували численні школи філософії, риторики, ораторського мистецтва, де обдарована молодь володіла секретами класичних наук на користь собі й державі.

Мета сучасної інтелігентної людини – осмислити риторичну скарбницю людства та рідного народу щодо власних можливостей, конкретної ситуації спілкування, виробити свій оригінальний ораторський стиль.

Риторика, як і інші науки, має свою історію, злети і падіння.

До недавнього часу були відомі більшою чи меншою мірою праці античних риторів: Аристотеля, Цицерона, Демосфена, Квінтіліана та ін., частично і слов'янське риторичне наслідування, особливо ломоносівського періоду, часів Київської Русі, епохи українського Ренесансу ХУІІ-ХУІ

Дослідження останніх років виявили, що незмірні багатства зберігаються в рукописних відділах бібліотек у великих містах України та колишнього Союзу, осередках науки та культури, адже в ХУІІ-ХУІІІ ст. риторика була традиційною шкільною дисципліною.

Давня Греція, Давній Рим в епоху демократичного розквіту стали світовою скарбницею риторики та ораторського мистецтва. За законами Солона, кожен з афінян повинен був захищати свої інтереси в суді особисто, бо участь представників дозволялася лише в окремих випадках, наприклад, у справах неповнолітніх, жінок тощо.

Ритори за наймом творили промови. Публічний виступ громадян у Народному зібранні чи в суді був невід'ємною частиною функціонування апарату державної влади у демократичних полісах Давньої Греції.

Ораторське мистецтво в Елладі користувалося великим повагою, тому чисельні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Перше відоме керівництво – техні – для тих, хто готувався виступати публічно, очевидно, належало сицилійським риторам Тисію та Кораку і давало рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, епілог) та які докази слід добирати. На жаль, оригінальних ораторських праць до наших днів не дійшло, крім комедії Аристофана «Жабі», де інсценовано суперечку Ехіла та Єврипіда, а також деяких фрагментів промов софістів, ораторів Г оргія, Ізократа та ін.

Глибокі корені риторики у світовій культурі (міфи про героїв, богів, присвячені класичному мистецтву чаруючого співу, «солодкомовності», ораторському мистецтву).

Донька могутнього Зевса й Мнемозіні (богині пам'яті) Калліопа відрізнялася своїми даруваннями серед усіх інших муз. Вона стала музою епічної поезії науки. Синами Калліопі були прекрасні співці Орфей, фракійський цар Рес. Краса і мудрість Калліопі втілювалася митцями у скульптурному зображенні богині з вощаною дощечкою або сувоєм та грифельним прутиком у руках.

Цікаво, що однією з відомих скульптур геніального оратора давнього світу Марка Тулія Цицерона було зображення Калліопі, біля підніжжя якої лежав він, найкращий оратор усіх годин і народів.

У грецькій міфології відомі бузки – напівптахи, напівжінки, які наслідували від батька Ахелая дику стихійність, а від матері Мельпомені (музи трагедії) – божественний голос. Вони мешкали на скелях безлюдного острова, усеяного кістками та висохлою шкірою їхніх жертв, яких бузки заманювали магічним, зачаровуючим співом. Якою ж силою краси та дієвості були наділені ці магічні істоти, перед божественною піснею яких не могли утриматися мужні й хоробрі мореплавці? (Легендарний Одіссей, пропливаючи повз ці небезпечні острови, прив'язував собі до щілини корабля і заливав воском вуха своїм товаришам.)

Орфей - найпопулярніший образ грецької міфології у сфері володіння чарами словесного впливу на людей, богів та природу (син Кал-та Аполлона Багра). У творах Платона - опис сили й могутності оратора: «Я стверджую, що якби в Народному зібранні зайшов суперечка; кого з двох обрати лікарем,- на лікаря ніхто і дивитися не схотів би, а вибрали б того, хто володіє словом,- варто було б йому лише забажати» («Про ораторське мистецтво;».- М.; 1980.- с. 37).

Східнослов'янська міфологія звеличує образ епічного співця Бояна, який відзначався багатьма рисами талановитого оратора («Слово о полку Ігоревім»).

Видатний ораторський пам'ятник – «Золоте слово» Святослава, змішане зі сльозою. Воно об'єднувало всіх патріотів рідної землі.

Вивчати риторику можна по-різному, але можна через опанування красою та силою міфологічної риторичної спадщини: «Блаженна людина, що мудрість знайшла!» (Біблія).

Риторика (червомовність), або ораторське мистецтво, виникла у Древній Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура та архітектура, вона вважалася мистецтвом, творчістю, її величали «царицею всіх мистецтв».

У Стародавній Греції риторика була вагомою складовою громадського життя. У Гомерових творах справжнім героєм поважався той, хто не лише виявляв доблесть, а й умів гарно говорити. Війську, що завоювало Трою, дуже допомагав своїми промовами старий Нестор, хоч і не міг брати безпосередньої участі у битві.

Зі стародавніх годин риторику поділяли на три галузі: судна риторика, риторика політична, торжества риторика. Хто у Древній Греції розпочинав перед судом свій позов, повинен був сам виголосити промову, іноді давав її написати досвідченим фахівцям, які готували промови для судового розгляду. Ті ж не лише їх складали, а й розробляли теорію риторики. Велику увагу приділяли вони підбору доказів, удосконаленню фраз з метою посилення їх впливу.

Художня риторика сформувалася на базі практичної риторики.

Першу теорію риторики створили у V ст. до зв. е. сицилійські греки у Сіракузах. Найвидатнішим з них був Горгій, який удосконалив теорію ораторського мистецтва та познайомив з нею Афіни.

Надзвичайний стиль його витончених слів вразив афінян, зробив Горгія прославленим і жаданим учителем. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке своєю красою та силою зрівнялося з поезією.

Школа софістів продовжила розвиток теорії ораторського мистецтва Ораторську майстерність софісти цінували більше, ніж зміст виголошуваних промов.

Ізократ довершив діяльність софістів. Він сказав так про роль ораторського мистецтва: «Слово не тільки вивільнило нас з кайданів тваринного життя, завдяки йому ми збудували міста, створили закони та посягнули мистецтва. Сила його така, що без неї не може виникнути нічого розумного. Слово започатковує всі вчинки і всі наміри».

Ізократ започаткував першу школу, в якій учні оволодівали риторикою та листом, здобували загальну освіту. На відміну від софістів Ізократ дотримувався традиційної грецької моралі. Його настанови стали основою всіх пізніших теорій стилістики.

Сократ, афінський філософ (469-399 рр. до н. е.) - майстер академічних бесід-діалогів, розповсюджував своє філософське вчення серед афінської молоді у формі діалогу. Сократівську іронію К. Маркс називав «діалектичною ловушкою».

Платон (427-347 рр. до н. е.), ученик Сократа, розпочавши боротьбу між філософією та риторикою.

Демосфен (384-322 рр. до н. е.) - найвидатніший майстер ораторського мистецтва Греції. Демосфен рано втратив батька, а коли став повнолітнім, змушений був судитися зі своїми опікунами, які лишили його великої частини батьківської спадщини. Це спонукало юнака вдатися до ораторського мистецтва. Риторика стала його покликанням, зробила вчителем ораторського мистецтва, а згодом політичним і державним діячем. До нас дійшло понад 60 його промов та листів. Н айві домі ши ми є три його промови, що були виголошені проти Філіппа, македонського царя, який намагався позбавити афінян самостійності.

Його виклад був ясний, фрази у промовах, як правило, короткі. Порівняння метафори посилювали враження від його виступів. Відомо, що на Демосфенових промовах вчилися не лише оратори багатьох поколінь у Греції, а й пізніше у Римі. Його промови брав за зразок найславетніший римський оратор Цицерон, цінуючи їхню силу.

У республіканському Римі політичне й судове ораторське мистецтво мало таке ж велике практичне значення, як і в Греції. Урочиста риторика культивувалась у формі похоронних похвальних промов. Ще у ІІ ст; до зв. е. консервативні римляни забороняли грецьким ораторам і філософам з'являтися в

Римі. Однак грецький вплив поширився і тут. Перші відомі римські промовці пройшли і саме грецьку школу.

Цицерон репрезентує римську ораторську школу. Найважливіший його твір - трактат «De oratore» («Про оратора»), де він визначає п'ять традиційних частин риторики. Дія трактату відбувається у будинку славнозвісного оратора Л. Красса. Головні дійові особи: Красс та Марк Антоній (видатний оратор того часу).

І ст. н. е. М. Фабіус Квінтіліан - найвидатніший оратор епохи. Стиль став дуже живомовним і штучно дотепним. Латинські, грецькі школи риторики існували, але… ораторське мистецтво занепадало.

Цікаво відбувалося навчання в ораторській школі. Вчитель, що сидів на підвищенні, починав з оголошення теми. Він давав кілька порад щодо розвитку теми і вказував, які можуть бути підходи до цього сюжету. Керуючись такими настановами, учні готували виступ самостійно. За години Цицерона кожен слухач сам вибирав тему. Вона мала певне відношення до життя і до судового розгляду. Пізніше, в епоху імператорів, тими були менш пов'язані із життям. Після закінчення роботи над текстом виступу вчитель його правив. Потім промови вивчали напам'ять і виголошували перед учителем та колегами.

В епоху Середньовіччя, після занепаду Римської імперії, продовжувалося навчання ораторського мистецтва, яке вже відносили до семи так званих вільних мистецтв. Але... царювали догматизм та схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній, фізичній силі, на звичаї, що виливався у суворо визначені, незмінні формули

Реабілітація риторики в системі освіти знайшла втілення наприкінці Середньовіччя, з поверненням тривіуму та квадріуму:

  • trivium(граматика, піїтика, риторика);
  • guadrium(Арифметика, геометрія, філософія, музика).

    Вони входили до обов'язкових програм Київської братської школи, пізніше колегії та академії, і за кордоном: у Кембриджському університеті, Краківській, Віденській, Залюйській, Познанській академіях.

    Г абоке коріння вітчизняної риторики

    «Велесова» – збірка проповідей духовних вождів праукраїнських племен у дохристиянську епоху. Риторична майстерність цих проповідників – вияв високої словесної, а отже, і Духовної культури наших пращурів.

    Після хрещення Русі активно створюються пам'ятки писемності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов'ян, зокрема риторична. "Слово о полку Ігоревім" донесло до наших днів "Золоте слово" Святослава, "змішане зі сльозою", що є взірцем високої риторичної культури того часу. Найбільш відомими ораторами Київської Русі були Іларіон та Кирило Туровський.

    Національне красномовство слов'ян базувалося як на класичній риторичній спадщині давнього світу, так і на досягненнях західноєвропейської естети ко-літературної думки. Русь художнього риторичного слова була надзвичайно важливою у боротьбі слов'янських народів за визволення, проти духовного рабства, проти окатоличення, полонізації. Кращі художні твори видатних майстрів слова ставали народними, національними. Деякі твори українського Аристотеля Г. С. Сковороді («Усякому місту нрав і») стали народними піснями.

    Кращі ідеї слов'янської риторики розвивали: єпископ Макарій, Симеон Полоцький (один із засновників Слов'яно-греко-латинської академії), кращі гуманісти-просвітителі - М.В. Ломоносов, Феофан Прокопович, Петро Могила та інші сподвижники.

    Фольклор - тисячолітній золотослів, створений народами (прислів'я, приказки). Його з любов'ю збирали та передавали нащадкам В.І. Даль, Б.Д. Грінченко.

    ХVІІ-ХVІІІ ст. - період становлення й розвитку літератури та шкільних курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва.

    1620 нар. - перша російська "Риторика" невідомого автора. Була популярною у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ніловій пустоші, Соловецькому монастирі. Це переклад із латинської риторики. "Риторика" має дві книги: "Про винайдення справ" та "Про прикрашання слова", написані у формі діалогу вчителя та ученика, що було характерним для підручників Давньої Русі.

    Наказ першої російської «Риторики»: «Я – риторика доброслівного і ясновидячого розуму, мною граматика виконується і діалектика прикрашається… я навчаю житейської мудрості і наставляю, як ясно складати доброчинні промови».

    Риторика періоду Київо-Могилянської академії

    Київо-Могилянська академія тривала година була єдиним огнем просвіти і культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов'янських країнах, мала європейського навчального закладу, а слава про її випускників-просвітителів сягала світового масштабу.

    Академія мала глибоко національне спрямування, керувалася системою та методами навчання кращих західноєвропейських університетів та академій, її вихованці здобували різнобічну глибоке освіту. Серед них - багато відомих політичних, державних та освітніх діячів, науковців-філософів, медиків, істориків, художників, композиторів, які успішно працювали в Україні та за її межами (М. С. Сковорода, М. В. Ломоносов, Феофан Прокопович).

    У ХVІІ-ХVІІІ ст. в академії було вісім класів, а курс навчання тривав 12 років.

    Ключем до вищих знань була латинська мова. Спудеї вивчали книжкову українську, грецьку, польську, слов'янські та європейські мови. Між собою говорили лише латинською мовою, а людина, яка не володіла латиною, вважалася неосвіченою.

    Вивчали «сім вільних наук», які поділялися на тривіум (граматика, піїтика, риторика) та квадріум (арифметика, геометрія, філософія, музика).

    Після граматичних класів спудеї протягом восьми років вивчали поетику (1 рік), риторику (1 рік), філософію (2 роки) та богослов'я (4 роки).

    Поетика – мистецтво складання віршів – передувала риториці.

    До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики. Це були оригінальні курси риторики (127 з них складені та прочитані в академії у 1635–1817 рр.).

    У курсі риторики такі прогресивні вчені, як Ф. Прокопович, Іоанікій Галятовський виховували у молоді істинне почуття патріотизму на прикладах вітань, панегіриків відомим діячам - Петру Могилі, кошовим.

    Риторика в академії була найбільш популярним предметом і мала практичне застосування: студенти створювали ораторські промови, орації, були учасниками багатьох громадських та церковних подій.

    Метод вивчення риторики: студентів вчили створювати промови загального та певного призначення (судові, панегіричні), писати листи: вітальні, поздоровчі, дякувальні, прохальні, прощальні тощо.

    Церковного красномовства навчали лише бажаючих, бо студенти риторики вважалися світськими людьми. Вони активно вивчали твори римських, грецьких класиків риторики.

    Підручники в академії були рукописними, авторськими, бо кожен викладач мав складати свій оригінальний курс лекцій.

    Першим друкованим підручником риторики в академії був підручник професора Іоанікія Галятовського «Наука, або Спосіб зложення казання» (Київ, 1659; Львів, 1663. – «Ключ розуміння»).

    З 60-х років XVIII ст. Академія перетворюється на духовний заклад, і її вихованці для завершення освіти зазвичай їдуть до Москви, Петербурга. Червономовність і риторику на той час викладали в церковних школах та училищах.

    Сучасна риторика як наука переконання засобами мови виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке застосування у різних ситуаціях мовного спілкування як усього суспільства, так і окремих мовців.

    Традиційно риторику сприймають як науку про красномовство. Але саме риторика щоденного мовного спілкування у соціумі має перспективу широкого застосування у сучасному українському суспільстві.

    Залежно від того, що говорити та кому, риторика відповідає на питання: як говорити? для чого і де?

    Основні розділи класичної риторики

    Інвенція (лат. inventio – винахід, вигадка) – це перший розділ класичної риторики, в якому розробляється гіпотеза майбутнього виступу. Основне в інтенції - удачно, доречно вибраний предмет розмови і намір його представити та розкрити так, щоб здійснити задум.

    Диспозиція (лат. dispositio – розташовую, розміщую) – це інший розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу та визначаються правила оперування поняттями.

    Основне призначення диспозиції – запропонувати цілий набір положень і в такій послідовності, щоб вони не суперечили одне одному, а конкретно переміщувалися з однієї частини до іншої аж до висновку.

    Елокуція (лат. eloguor – висловлююся, викладаю) – третій розділ класичної риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження предмета спілкування. На етапі елокуції розвинулося вчення про стилі. Тому цей розділ риторики називають найкрасивішим та найефектнішим. Саме він приводить мовця до мети.

    Елоквенція – підрозділ елокуції, в якому досліджуються фігури слова (стежки) та фігури думки (риторичні фігури). Отже, цю частину можна назвати серцевиною риторики. Іноді її просто називають красномовністю.

    Меморія (лат. memoria – пам'ять, згадка). Призначення цього розділу риторики – допомогти оратору запомнити зміст промови так, щоб не розгубити не лише фактичну інформацію, а й образність, цікаві деталі.

    Його можна назвати тренуванням пам'яті. Змістом цього розділу є мнемотехніка – система «секретів», прийомів запам'ятовування матеріалу, швидкого відтворення. По-сучасному це можна назвати збагаченням та впорядкуванням «банку даних».

    Акція (лат. action – дія, дозвіл) – п'ятий розділ риторики, призначенням якого є підготувати оратора зовні і внутрішньо до виступу. На цьому етапі має реалізуватися вся тривала попередня підготовча робота і призвести до очікуваної мети.

    Оратор має зовні добре виглядати, справляти приємне враження не лише змістом промови, а й дикцією, силою звучання голосу, вмінням тримати паузу, мімікою, жестами, кінетикою.